Нейроігри для дітей: чи справді вони розвивають мовлення

Коротка відповідь: нейроігри — це ігри на увагу, координацію і роботу двох рук: нейроскакалка, балансири, кольорові стаканчики, таблиці «назви колір, а не слово». Увагу й рухи вони справді тренують, і дитині з ними цікаво. Але мовлення самі по собі не запускають і звуків не ставлять: надійних доказів цього немає. Мовлення в грі з'являється тоді, коли поруч дорослий, який говорить, ставить питання і чекає відповіді. Нижче — що саме дає кожна популярна гра і 4 ігри вдома без покупок, де працює вже мова.

Знайома картина: купили набір із яскравих стаканчиків, нейроскакалку і зошит прописів для двох рук. Дитина в захваті, складає пірамідки на швидкість по двадцять хвилин. А потім підходить і каже: «Мам, дай цюкелку».

Гра була. Користь теж була, тільки не та, на яку розраховували.

Що називають нейроіграми

«Нейроігри» — не назва методики, а слово з магазину. Так підписують майже будь-яку гру, де треба стежити, запам'ятовувати чи рухатися двома руками по-різному. Частина таких ігор справді прийшла з нейропсихологічних проб, якими перевіряють увагу. Але те, що гра допомагає перевірити увагу, ще не означає, що вона розвиває мовлення.

Остання колонка і є відповіддю на питання зі заголовка. Скрізь, де написано «нічого», гра робить свою роботу чесно, тільки ця робота не мовлення. Про те, як екран забирає в дитини розмову, ми писали окремо — у статті про гаджети і мовлення.

Чому мовлення від цього не з'являється

Щоб дитина заговорила чіткіше, їй потрібні три речі: чути слова, мати причину сказати і навчитися правильно рухати язиком. Перші дві дає розмова з дорослим. Третю дають артикуляційні вправи й заняття зі звуком. Жодна з цих трьох речей не відбувається, коли дитина мовчки складає стаканчики.

Та сама історія з кінезіологічними вправами на кшталт «кулак-ребро-долоня»: як розминка вони корисні, але язик тренується язиком, а не пальцями.

Буває й справжня користь. Дитині, якій важко всидіти, 3–5 хвилин гри на рух допомагають зібратися перед заняттям. А якщо ігри підібрав нейропсихолог після обстеження, це вже не набір із магазину, а вправи під конкретну дитину й мету. Хто такий нейропсихолог і чим він відрізняється від логопеда, — у статті про дитячого нейропсихолога.

Різницю добре видно на тих самих стаканчиках:

Якщо дитині 5–7 років, а мовлення досі нечітке, новий набір ігор питання не закриє. Спершу варто зрозуміти, що саме відбувається зі звуками. Це покаже онлайн-діагностика за 95 грн: логопед послухає, які звуки є, яких немає, і скаже, чи потрібні заняття і скільки орієнтовно часу на них піде.

4 ігри вдома без покупок, де працює мова

Кожна з цих ігор тренує ту саму увагу, що й нейроігри з магазину, але в кожній дитині доводиться говорити.

1. «Що зникло?» (4–7 років). Поставте на стіл 4–5 іграшок, дитина їх називає. Вона закриває очі, ви ховаєте одну. Дитина відкриває очі й каже, чого немає. Для старших ускладнюйте: «Зник синій м'ячик, який стояв біля ведмедика». Це тренує пам'ять і заразом довгу фразу.

2. «Мама-робот» (3–6 років). Ви робот, який виконує тільки те, що почув дослівно. «Дай» — робот стоїть. «Дай ложку» — дає ложку. «Поклади ложку в чашку» — кладе. Дитина швидко розуміє, що «те» і жест не працюють, потрібне слово. Не доводьте до сліз: якщо не виходить, підкажіть перше слово.

3. Куплені стаканчики, але з питаннями (4–7 років). Не викидайте набір, просто змініть правило: перед кожним ходом дитина каже, що бере і куди ставить. «Беру жовтий, ставлю на синій». Ви робите те саме. Так гра на швидкість стає грою на фразу.

4. «Крок — склад» (5–7 років). Замість мовчазної нейроскакалки — сходи або коридор. На кожен крок один склад: «ма-ши-на», «ве-ло-си-пед». Дитина чує, що слово ділиться на частини, а це пряма підготовка до читання. Що робити далі, коли склади вже чути, — у статті про читання по складах.

Ще більше таких ігор, розкладених за віком і задачами, ми зібрали в статтях про логопедичні ігри і як розговорити дитину в грі.

Три правила, без яких гра стає просто грою:

• дорослий грає разом, а не наглядає збоку;
• після питання рахуйте подумки до п'яти й чекайте, не підказуйте одразу;
• дитина сказала одне слово — ви повторюєте його і додаєте ще одне: «М'яч» — «Синій м'яч».

10–15 хвилин так щодня дають більше, ніж година самостійної гри з найдорожчим набором.

Коли справа не в іграх

Ігри допомагають, коли мовлення в цілому йде за віком. Але є ознаки, за яких новий набір не допоможе і час краще витратити на перевірку:

• у 3 роки дитина не складає фраз із 2–3 слів;
• у 4–5 років її не розуміють чужі люди, перепитують;
• у 6 років, перед школою, кількох звуків досі немає або вона плутає їх місцями;
• дитина не реагує на ім'я, мало дивиться в очі, повторює чужі фрази замість своїх.

Орієнтири, що має бути в кожному віці, зібрані в таблиці норм мовлення. Діагноз за статтею не ставлять. Якщо є пункт з останнього рядка, зазвичай починають так: сурдолог перевіряє слух, невролог — нервову систему, логопед — мовлення. Логопед тут важлива, але не єдина ланка.

Якщо ж дитина 5–7 років говорить багато, але нечітко, гра лишається гарним доповненням. А саму роботу зі звуками починають із того, щоб зрозуміти, які звуки треба ставити і в якому порядку.