Дитина говорить своєю мовою: коли тарабарщина — норма, а коли ні

Коротка відповідь: активна «своя мова» з інтонаціями, паузами й звертанням до вас — нормальний етап приблизно до 2 років. Дитина вже освоїла мелодію мовлення, але ще не наповнила її словами. Після 2,5 років реальні слова мають переважати над тарабарщиною, а в 3 роки дитину мають розуміти знайомі дорослі, не тільки мама. Головний критерій — не чіткість, а адресність: чи звертається дитина до вас і чи чекає відповіді.

Сцена, знайома багатьом: дитина двадцять хвилин щось емоційно розповідає, розмахує руками, робить паузи в потрібних місцях — і ви не розумієте жодного слова. Але киваєте, бо очевидно ж, що вона говорить із вами.

Ось це «говорить із вами» і є найважливішим.

Коли тарабарщина — хороший знак

Дивіться не на слова, а на те, як дитина ними користується. Хороші ознаки:

• дитина звертається до вас — дивиться в очі, чекає реакції, засмучується, якщо ви не відповіли;
• є інтонація — питальна, розповідна, обурена. Мелодія мовлення вже правильна;
• є жести — показує пальцем, тягне за руку, «домальовує» жестами те, чого не сказала;
• є повторювані «свої» слова — «дя» завжди означає «дай», «ака» завжди собака. Це вже слова, просто у власній редакції;
• дитина розуміє вас — виконує прохання без жесту.

Дитина з таким набором майже завжди заговорить. Їй бракує технічної частини, а найголовніше — розуміння, для чого взагалі потрібне мовлення, — уже на місці.

Коли це сигнал

Насторожує зовсім інша картина:

• мовлення нікому не адресоване — дитина «говорить» сама собі, не дивиться на вас, не чекає відповіді;
• немає жестів — не показує пальцем, не тягне за руку, не намагається пояснити інакше;
• однакові звукосполучення поза контекстом — монотонно повторює той самий набір звуків незалежно від ситуації;
• розуміння теж просідає — дитина не виконує прості прохання без жесту;
• тарабарщина не зменшується — у 3 роки її стільки ж, скільки було в 2;
• дитина не реагує на своє ім’я.

Різниця між двома цими списками принципова. У першому випадку в дитини є мовленнєва поведінка, немає лише слів. У другому — питання не в словах.

Що робити батькам

Не переходьте на її мову. Спокуса велика: дитина каже «ака», і ви теж кажете «ака», бо так вона розуміє. Але тоді правильного зразка їй просто нізвідки взяти. Кажіть коротко й правильно: «Собака. Так, собака».

Не виправляйте — повторюйте правильно. Не «скажи “собака”», а просто: «Так, собака побігла». Дитина чує різницю без тиску й без відчуття, що зробила щось не так.

Іноді чесно не розумійте. Це складно, бо ви навчилися розшифровувати. Але якщо кожен звук миттєво перетворюється на бажаний предмет, потреба говорити зрозуміло зникає. Час від часу: «Я не зрозуміла, покажи мені» — і пауза.

Озвучуйте те, що вона хотіла сказати. Дитина тягне вас до холодильника й щось говорить — ви кажете: «Ти хочеш пити? Скажи: пити». Дали слово, зробили паузу, дали шанс.

Не завантажуйте мультиками. Тарабарщина часто «застрягає» саме тому, що дитина багато чує мовлення, але мало бере участі в діалозі. З екрана відповіді не потрібно.

Коли перевірятися

• у 2,5 роки тарабарщина досі переважає над словами;
• у 3 роки дитину не розуміють знайомі дорослі;
• мовлення не адресоване нікому;
• дитина не показує пальцем і не використовує жести;
• розуміння зверненого мовлення теж викликає сумніви;
• обсяг тарабарщини не зменшується півроку.

Найспокійніший спосіб розібратися — діагностика. Фахівець за годину подивиться не тільки на те, що дитина говорить, а й на те, як вона спілкується: чи звертається, чи розуміє, чи використовує жести. Саме це визначає прогноз і план.

Поруч корисно почитати: мовчання у 2 роки, затримка мовленнєвого розвитку, ігри, щоб розговорити дитину.